Знакові постаті

Версія для друкуВерсія для друку

Марія Костянтинівна Башкирцева

 

Видатна французька художниця і письменниця українського походження Марія Костянтинівна Башкирцева народилася 23 листопада 1858 року в українському селі Гавронці, тепер Диканського району  Полтавської області.

Її батько Костянтин Павлович Башкирцев – син Павла Григоровича Башкирцева, учасника війни 1812 року, генерала, був великим землевласником та очолював Полтавське дворянство. Мати Марія Степанівна  Бабаніна – дочка полковника-аристократа, який був бібліофілом, англоманом і шанувальником мистецтва. Родина Бабаніних мала маєток у селі Черняківці, тепер Чутівського району. Тут минули дитячі роки Марії Башкирцевої.

У 1870 році Башкирцеви виїхали за кордон, оселилися в Ніцці, потім у Парижі. Марія навчалася живопису в паризькій Академії Жуліана. Тут вона працювала над полотнами понад вісім годин на день.

Талант Марії Башкирцевої одразу помітили. Вона здобула численні медалі та призи на виставках, у захваті від її робіт були французькі газети та журнали. Її творчість високо цінували Анатоль Франс та Еміль Золя. Українка за походженням, вона стала визначною постаттю французького мистецтва.

Марія Башкирцева – майстер жанрового живопису. Її найвідоміші картини: «Мітинг», «Жан і Жак», «За книгою», «Молода жінка з букетом бузку», «У студії Жульєна», серії автопортретів. Світ картин Башкирцевої – це світ паризького передмістя, світ служниць, робітниць, безпритульних дітей та школярів. Після смерті художниці деякі її праці закупили музеї, деякі («Мітинг», «Жан і Жак») потрапили до Лувру. Сьогодні оригінальні картини Башкирцевої є рідкістю, оскільки більша їх частина загинула під час Другої світової війни.

Марія Башкирцева – авторка відомого європейському читачеві «Щоденника» (1873–1884), який почала вести з чотирнадцяти років французькою мовою. На його сторінках розкрито глибину розмови з собою людини, яка бажає не втратити жодної хвилини життя. Щоденник Марії цікавий вже з перших рядків, у ньому розкрито паралельний світ всередині людини: діалоги між доброю і злою стороною, закоханість.

Марія Башкирцева померла 31 жовтня 1884 року у віці 25 років. Похована в Парижі.

У селі Черняківці Чутівського району в 1995 році відкрито меморіальний музей М. Башкирцевої та пам’ятну стелу. Щороку в червні тут проводиться обласне культурно-мистецьке свято «Маріїна долина», присвячене річниці від дня народження видатної землячки.

 

 

Клара Степанівна Лучко

 

Вона – незабутня. Визначні люди не йдуть в небуття, спогади про них живуть вічно. Їхнє життя і творчість – це надбання культури народу, всієї цивілізації. Якщо порівнювати здобуте самовідданою працею творче надбання артистки з досягненнями чутівців, то вона знаходиться на чільному місці великого списку наших талановитих земляків. Мало хто досяг таких висот, як Клара Лучко. Видатний режисер сучасності Е. Рязанов так відгукнувся про нашу землячку: «Клара Лучко була для мене із ряду богинь… У неї були такі захмарні успіхи…».

Народилася Клара Лучко 1 липня 1925 року в селі Чутовому в сім’ї інтелігентів. Її батьки Степан Григорович та Ганна Іванівна були керівниками підприємств. Коли маленькій Кларі виповнилося три місяці, її відвезли на догляд до материної сестри в село Старі Санжари Новосанжарського району. Ганна Іванівна працювала і не мала можливості в той час самостійно виховувати дочку.

До 1941 року Клара навчалася в середній школі № 2 м. Полтави. Влітку 1941 року разом з мамою та тіткою вона була евакуйована до Казахстану (м. Джамбул). У 1943 році після закінчення місцевої середньої школи вступає на акторський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії, який у той час знаходився в м. Алма-Аті. У грудні того ж року разом з інститутом переїжджає до Москви. У нелегкі роки вона закінчує навчання і починає працювати на кіностудії «Мосфільм».

Перша роль Клари Лучко була у художньому кінофільмі «Молода гвардія». Керівник проекту, видатний режисер С.А. Герасимов в характеристиці високо відзначив творче виконання нею ролі. Потім були інші ролі, інші кінофільми.

Визнання прийшло до Клари Степанівни після виходу на екрани художнього фільму «Кубанські козаки», в якому вона зіграла головну роль юної дівчини Даші Шелест. Молодою актрисою була захоплена вся країна. За цю роль Клара Лучко була удостоєна Державної премії СРСР і нагороджена орденом "Знак Пошани". Потім вона зіграла дві ролі одночасно, брата і сестри, в художньому фільмі "Дванадцята ніч" за В. Шекспіром. Цей фільм також став знаковим для кіноактриси. Загалом Клара Лучко зіграла ролі в майже 60 кінофільмах. Одна з останніх її відомих ролей – Клавдія Пухлякова у художньому серіалі «Циган», «Повернення Будулая».

Померла Клара Степанівна 26 березня 2005 року в повному розквіті творчих сил, не доживши до свого 80-річчя три місяці. Як справжня актриса вона до останнього дня свого життя знімалася у кінофільмі, співала і танцювала. Похована видатна кіноактриса на Новодівочому кладовищі у Москві, де прожила останні 62 роки.

Клара Степанівна Лучко знана у багатьох країнах світу. У Сполучених Штатах Америки вона удостоєна звання "Жінка світу", у Великій Британії визнана жінкою тисячоліття в галузі кінематографії.

Жителі та району пишаються видатною землячкою, яка досягла світового визнання, стала однією з найвідоміших  в історії нашого краю людиною. 1 липня 2014 року на приміщенні районного Будинку культури урочисто відкрито меморіальну дошку Кларі Лучко. Вона стрічає гостей закладу променистою посмішкою.  

 

                     Павло Григорович Ріттер

 

Павло Григорович Ріттер – видатний лінгвіст, літератор, літературний критик і перекладач. Він відомий як сходознавець, фахівець з індійської культури та санскриту. П.Г. Ріттер народився 5 (17) квітня 1872 року в селі Чутовому – маєтку князя В.В. Кочубея, де управителем був його дід Карл Ріттер. У Чутовому збереглися будинки, збудовані ще в ХІХ столітті, де працював і мешкав К. Ріттер та його родина. Тут минули дитячі роки майбутнього вченого.

Після смерті К. Ріттера сім’я Павла Григоровича переїхала до Харкова. Тут П.Г. Ріттер із золотою медаллю закінчив Харківську гімназію № 3. Після закінчення гімназії він у 1894 році вступив до Харківського університету, потім поїхав до Берліну з метою вдосконалення знань з індології та санскриту. Із 1897 року працював викладачем Харківського університету. Був одним із засновників Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства (ВУНАС), яка видавала журнали “Східний світ”, “Червоний світ”, “Бюлетень ВУНАС”, був керівником ВУНАС, директором курсів східних мов.

Діяльність Павла Григоровича – вагома й багатопланова: наукова, педагогічна, публіцистична, дослідницька, громадська робота; переклади українською, російською, італійською мовами з давньоіндійських епосів, прадавніх та сучасних авторів. У 1904 році вийшов друком його “Краткий курс санскритской грамматики”. Протягом 1911– 1935 рр. енциклопедичний словник “Гранат” публікував статті П.Г. Ріттера з мовознавства, міфології, філософії, релігії, літератури. У 1961 році вийшла “Антологія літератур Сходу”, в 1982 році – антологія давньоіндійської літератури “Голоси Стародавньої Індії” – з перекладами, коментарями й примітками П.Г. Ріттера.

На долю Павла Григоровича випали жорстокі випробування. 15 січня 1938 року проти нього було порушено кримінальну справу з пред’явленням обвинувачення в шпигунстві й участі у фашистській контрреволюційній організації. Під час перебування у слідчому ізоляторі Харківського управління НКВС П.Г. Ріттер не витримав фізичних тортур і втратив розум. Його помістили до психіатричної лікарні, де він і помер 17 квітня 1939 року. Місце поховання його невідоме.

17 квітня 1991 року П.Г. Ріттера було реабілітовано. У пам’яті тих, хто знав особисто цю видатну й розіп’яту трагічним ХХ сторіччям людину, “зберігся образ ученого, винятково скромного, абсолютно непрактичного, “безсонної душі”, невтомного шукача істини”. 

Наверх ↑