Кібератака, або Війна на порозі

Версія для друкуВерсія для друку

Кібератака, або Війна на порозі

Євгеній Магда

У сучасному світі відстані легко приховуються новими методами ведення війни.

Події 27 червня в Україні не тільки довели, що гібридна агресія Росії триває, але і що вона здатна торкнутися практично кожного з нас. Тому шукати можливості для захисту необхідно узгоджено.

У Кремлі люблять прив'язувати свої агресивні дії до певних дат. Згадайте, як у 2015-му багато хто побоювався початку повномасштабного російського вторгнення 22 червня, у річницю початку радянсько-німецької війни. Вбивство українського розвідника Максима Шаповала також було пов’язане відразу із декількома датами –  наближався день його народження, день частини, де служив полковник ГУР, День Конституції України. Не виключено, що цей вибух став своєрідним каталізатором для потужної кібератаки на різноманітні сайти, які функціонують в Україні. Звичайно, не варто відкидати й фактор залякування супротивника, адже того ж дня була підірвана і машина з контррозвідниками СБУ на Донбасі.

27 червня багато хто переконався у власній уразливості перед кібер-атаками, які вже протягом тривалого періоду здійснюються в різних точках планети. Унаслідок своєї масштабності ця атака змусила вийти із зони комфорту тисячі людей, яким досі здається, ніби війна в Україні десь далеко. Дійсно, зона безпосередніх бойових дій різного ступеня інтенсивності на Донбасі знаходиться на великій відстані від багатьох великих міст нашої країни, але в сучасному світі ці відстані легко приховуються новими методами ведення війни.

Кібер-атака, як представляється, була покликана породити паніку в українському суспільстві, втомленому від війни. У Кремлі добре розуміють, що шансів розвалити Україну зсередини значно більше, аніж нанести їй військової поразки в сучасних умовах. Чого гріха таїти, четвертий рік протистояння з Росією не завжди позитивно відбивається на суспільних настроях. Недовіра до влади, яка дає чимало підстав для критики, розчарування в її здатності змінити ситуацію часом стає не менш ефективною зброєю гібридної агресії, ніж артилерійські удари або дії диверсантів у прифронтовій смузі.

Необхідно розуміти, що останні міжнародні зустрічі Петра Порошенка навряд чи сподобалися Кремлю. Ні drop-in в Овальному кабінеті з Дональдом Трампом із подальшими зустрічами з ключовими фігурами в його адміністрації, ні рандеву з Еммануелем Макроном, під час якого молодий французький президент заявив про визнання ним і Ангелою Меркель факту російської агресії в Україні не додали позитиву Путіну та його команді. Повільно, але неухильно в України  виходить переконувати своїх західних партнерів, що діяти по відношенню до Росії необхідно жорстко й узгоджено. Зауважте, наскільки тихішими стали навіжені  голоси, які ще півроку тому кричали про незворотний "розмін України".

Хоча наївно вважати, що Захід готовий сьогодні всіма силами встати на захист України від агресора, проте сприйняття ситуації світовою спільнотою сьогодні куди більш сприятливе для нашої країни, ніж три роки тому. Однак і українському суспільству не можна спочивати на лаврах або покладатися на абсолютну підтримку наших союзників. Нині на порядку денному – формування національних інтересів, їх послідовне відстоювання тими, хто називає себе національною елітою, пошук шляхів взаємодії між органами влади та небайдужими громадянами, формування ефективної інформаційної політики. Нашій країні сьогодні недостатньо спростувати нав'язування їй Кремлем статусу failed state, їй необхідна успішна історія протистояння агресивним діям Росії.

http://glavred.info/politika/kiberataka-ili-voyna-na-poroge-443810.html

 

Наверх ↑