Кирило Осьмак - незламний Президент

Версія для друкуВерсія для друку

Кирило Осьмак – незламний Президент

Стоїть козацький хрест в Шишаках, на майдані;
Народе мій прийди, та не скигли в риданні,
Сльозами не пали принишклого вінка,
А мовчки пригадай Кирила Осьмака!

Цьогоріч в області заплановано низку просвітницько-патріотичних та навчальних заходів з відзначення 70-річчя утворення Української Головної Визвольної Ради.

11–15 липня 1944 року в умовах найсуворішої секретності була заснована УГВР. За ці п’ять днів, коли  німецька армія вже відійшла з Карпат, а червона ще не наблизилась, у лісах, поблизу с. Сприня Самбірського району,  провели збори для утворення УГВР. На засідання були запрошені представники різних національностей, які воювали в лавах УПА. Вони склали «Присягу вояка Української Повстанчої Армії». Рада існувала як осердя Української держави, що виникла у боротьбі проти радянського колоніалізму на етнічних українських землях. Президентом УГВР обрали Кирила Осьмака. Як пи­сав по­тім Ро­ман Шу­хе­вич: «Гли­бо­ка ти­ша за­па­ну­ва­ла в за­лі на­рад, ко­ли го­ло­ва пре­зи­дії УГВР пок­лав ру­ку на ук­ра­їнсь­кий державний герб та по­чав пов­то­рю­ва­ти сло­ва при­ся­ги. То при­ся­гав Пре­зи­дент   України перед усім українським народом».

Ким же був Кирило Осьмак? Про цю історичну постать було відомо небагато – вона виринула із забуття завдяки зусиллям доньки Наталії, якій вдалось знайти шеститомну справу батька і його могилу. 

Ки­ри­ло Іва­но­вич Ось­мак на­ро­див­ся 9 трав­ня 1890 ро­ку в міс­теч­ку Шишаки на Полтавщині. Навчався у Шишацькій народній, згодом Миргородській повітовій школах, у Полтавському реальному училищі і рано усвідомив пригноблене становище українського народу в російській імперії. З 1910 року Кирило Осьмак – студент Московського сільськогосподарського інституту. Вибір не був випадковим. В Україні російська царська влада пригнічувала українське культурно-просвітницьке життя, вбачаючи в ньому небезпечний для себе сепаратизм. В російських столицях українцям було більше свободи, ніж в Україні (у Петербурзі діяло товариство ім. Шевченка, а в Москві існував музично-драматичний гурток «Кобзар»). Будучи студентом спів­пра­цю­вав з жур­на­лом «Ук­ра­ин­ская жизнь», який ре­да­гу­вав  то­ді ще маловідомий громадський діяч і публіцист Симон Петлюра, часописом «Рілля», що виходив у Києві.

Під час Першої світової війни Кирило Осьмак, будучи студентом, не підлягав мобілізації, але з липня 1915 до грудня 1916 року був на службі у Відділі допомоги біженцям, що постраждали від війни, Комітету Південно-західного фронту Всеросійського земського союзу. Тут, на фронті, Осьмак зустрів свою долю – волинянку Марію Юркевич. Згодом вони повінчалися та переїхали до Києва.

Українська національна революція, політичне відродження суспільства, яке збудила до життя лютнева революція 1917 року в Петрограді, захопили й Осьмака. Так у березні 1917 року він був серед представників громадських організацій, які заснували Центральну Раду.

Працював у Центральному сільсько-господарському кооперативному союзі, завідуючи відділом селянського буряківництва. З початку 1925 року почав працювати в Інституті української наукової мови Всеукраїнської Академії Наук над створенням Сільськогосподарського термінологічного словника.

За свою активну громадську позицію у період з березня 1928 року по лютий 1940 року був тричі заарештований. Покарання відбував за межами України. Кирила Осьмака звинувачували в контрреволюційній та антирадянській діяльності, яка в майбутньому могла зашкодити тогочасній системі влади. Під час першого арешту його визнали як «соціально небезпечний елемент». Втретє він  перебував під слідством 25 місяців. Тільки твердість, з якою Осьмак тримався, не визнання ним жодного звинувачення, які йому висували почергово аж 5 слідчих, врятували його від розстрілу.

Тож Гетьманат, Директорія, перша більшовицька окупація, денікінці, польська окупація, московський більшовизм, який утверджував себе на Україні терором – все це відчула на собі  родина Осьмаків. Так дружина Кирила, не витримала шантажу слідчих, що вимагали свідчити проти чоловіка. Вона кинулася під колеса паротяга  і загинула. Сталося це 11 листопада 1938.

У жовтні 1941 року Осьмак стає членом Української Національної Ради. Він вважав, що треба об’єднати всі політичні українські організації в інтересах спільної боротьби на ґрунті політичної платформи Суверенної Української держави, яка має бути тільки національною та забезпечити українській нації право на свою мову, культуру та економіку.

15 липня 1944 р. Великий збір обрав Кирила Осьмака президентом УГВР. Менш ніж за 2 місяці був поранений та заарештований енкаведистами. «Осмака Кирилла Ивановича за активную контрреволюционную националистическую деятельность – заключить в тюрьму сроком на 25 лет»,  – зазначено в архівних документах.

16 травня незламний патріот України помер... Його поховали на міському цвинтарі, безіменним, під номером 5753. Ли­ше 1 груд­ня 2004 ро­ку Ки­ри­ло Ось­мак по­вер­нув­ся в Ук­ра­ї­ну на­ві­ки. Перепоховали українського героя на Байковому кладовищі в Києві.

Кирило Осьмак до кінця залишився вірним своєму народові. Чотири роки слідства, 230 допитів не зламали його. «Он заявил, что был и остается идейным украинским националистом и скорее готов пойти на смерть, чем участвовать в мероприятиях против ОУН», – про це йдеться в секретних документах слідчої справи.

 «За любі високі Карпати, за те, щоб вільними були наші степи, поля, ліси й гори віддали своє життя Кирило Осьмак, Роман Шухевич, Дмитро Грицай та тисячі й тисячі відомих і невідомих українських патріотів. Нехай же їхнє життя – героїчне і жертовне буде нашим дороговказом на майбутнє» – зауважує Наталія Осьмака, донька незламного Президента.

Про Кирила Осьмака складено чимало пісень, написано однойменну поезію та роман-сповідь, відзнято кілька документальних відеороликів, на його честь названо вулиці, майдани та проспекти, встановлено пам’ятники і меморіальні дошки. Гадаємо, що ім’я «шишацького козака», полум’яного патріота, борця за незалежність України назавжди зафіксується в нашій пам’яті. Не забуваймо своїх героїв!

 

Підготовлено Департаментом іноформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Полтавської ОДА

 

Наверх ↑