Крим - це Україна

Версія для друкуВерсія для друку

 

Крим − це Україна

У публіцистичній спадщини Юрія Косача (1909− 1990), відомого українського публіциста, письменника, перекладача, літературного критика, громадського й культурного діяча на еміграції, який походив із шляхетного роду Драгоманових-Косачів ( онук Олени Пчілки по найменшому синові Миколі, рідний племінник Лесі Українки), є невідомий для сучасної української громади памфлет «Крим — історична кривда України», що, на жаль, своїм ідейним звучанням суголосний останнім політичним подіям в Україні. Памфлет було надруковано в празькому часописі українських націоналістів «Наступ» 6 грудня 1941 року під псевдонімом К. Волинський.

Будучи далекоглядним політичним аналітиком й талановитим письменником, Юрій Косач майстерно виписує у памфлеті образ Криму, який у всі часи української бездержавності був своєрідним дзеркалом, яке відсвічувало найбільш складні питання політичного життя України, Росії, кримських татар та європейських народів чорноморського побережжя.

Відштовхуючись від специфіки геополітичної ролі Криму в європейській політиці, публіцист аргументовано доводить, що Крим для російської монархії, а згодом Радянського Союзу був полігоном і важливим політичним стратегічним об’єктом для задоволення імперських амбіцій. Маючи енциклопедичні знання з української та світової історії, він покликається на конкретні факти, які б не тільки доводили його правоту як журналіста-аналітика, а й допомагали читачеві розібратися у проблемі майже на науковому рівні. Показово, що в руслі висвітлення проблеми «українськості» Криму, Юрій Косач категорично засуджує нічим не виправдану адміністративно-територіальну реформу, проведену більшовиками, основною метою якої була денаціоналізація українців, в тому числі й у Криму.

Цей публіцистичний виступ вкотре засвідчує, що ми, українці, на превеликий жаль, так і не навчилися робити висновки з уроків історії, прислухатися до думки своїх інтелектуалів.

Пропонуємо читачам газети ознайомитися із памфлетом талановитого журналіста який подаємо у редакційній версії часопису «Наступ».

Світлана Семенко,

професор кафедри журналістики

ПНПУ імені В. Г. Короленка

 

КРИМ − ІСТОРИЧНА КРИВДА УКРАЇНИ

Історія Криму є справжнім дзеркалом історичної ролі України та Московщини і відносин між ними. Крим був протягом віків передовою позицією мусульманського світу в його боротьбі проти Європи, також як і Україна була її найдалі висуненим на схід заборолом. Московщина ж чигала віками, поки Україна і Крим знеможуться, щоб по черзі здобути їх та розпочати наступ московського імперіалізму на Європу. Україна зробилась відскочнею Московщини для її наступу на європейський захід, Крим — на південь, на Балкан та інші краї Середземного моря. Ціла політика Московщини від здобуття Криму до останнього часу свідчить виразно про те, що вона розуміла дуже добре його стратегічне значіння для розвитку московського імперіалізму. Про це свідчить і сучасний етнографічний склад населення Криму. Після перепису населення з 1926. р. воно складається приблизно з 42% москвинів, 25% татар, 12% українців, 6% німців та інших менших етнічних груп. Число москвинів, розуміється, офіціальна статистика перебільшує коштом татар та українців, в кожнім разі москвини творять в Криму відносну більшість. Осягнено це в той спосіб, що по здобутті Криму було примушено значну частину татарського населення виемігрувати до Туреччини, а надлишки українського населення спрямовувалося не до Криму, а на Сибір. Поруч з московськими переселенцями оселювалося в Криму німців та емігрантів з різних балканських держав, які московський уряд сподівався легко засимілювати, що далося справді перевести лише в дуже невистарчальній мірі. У Криму провадилось ту ж саму політику, як і на побережжі Озівського моря, до якого Московщина все намагалась утворити московський етнографічний коритар з метою зміцнити позиції московського імперіалізму на цілім побережжі Чорного моря та його заток.

Небезпеку московської експансії в напрямі Середземного моря зрозуміли своєчасно Англія та Франція і завдали кримською війною тяжкий удар московському імперіалізмові. Осягши найвищу точку своєї воєнної потуги по наполеонівських війнах, кріпацька Росія не могла додержувати кроку новітньому розвитку великодержав і вже в другій половині XIX. віку стала помітно хилитися до упадку, обмежуючи свою експансію східним і південно-східним напрямком. Перша облога Севастополя була й першим поважним кроком до цього занепаду, сучасна облога цього міста є очевидно останнім щаблем у напрямі до остаточного зліквідування московського імперіалізму.

Визволення Криму непереможними арміями держав оси не є результатом лише їх збройної переваги, також як і не є воно результатом окремої збройної акції. Визволення Криму є частиною великої визвольної боротьби поневолених націй проти Московщини, також як є воно одним з актів цілої збройної боротьби Європи проти більшовицького імперіалізму. Москву переможено тут не лише силою, а й правдою, не лише силою зброї, а й силою тої творчої боротьби за існування, яку провадили народи чорноморського побережжя проти Московщини, яка тут не мала чого шукати. Навіть побіжний перегляд змісту вантажів, які експортувалося з портів Чорного моря, може довести, яка незначна частина їх припадала на вироби самої Московщини. Але й експорт України та Кавказу через порти Чорного моря зменшувалося в значній мірі безмірним визиском цих країв з боку Московщини, що тягла з них все до себе. Не є ніяким випадком, що поразка Московщини в Кримській війні припадає на початок розвитку новітнього українського визвольного руху під прапором великих засад його, виписаних генієм Тараса Шевченка. Виключення російської флоти з Чорного моря було разом з тим і початком відсунення Московщини від його берегів наслідком могутнього пробудженням національних сил українського народу. Коротке існування незалежної України не перешкодило її уряду зазначити понад кожний сумнів, що вона є чорноморською державою, хоч відношення її до Криму не було зазначено досить виразно. Зрештою відносно нього не може бути двох думок.

Господарський та геополітичний зв’язок України з Кримом не полишав, очевидно, ніякого сумніву й для московського уряду, який всупереч здоровому людському розуму, але на основі совєтської «конституції» одірвав Крим від України, як він це зробив і з Кубанню, і прилучив його як «автономну республіку» до «Федеративної Російської Республіки». Коли «Ізвєстія» кілька місяців перед початком німецько-московської війни так зворушливо шанували пам’ять «свєтлєйшого» князя Потємкіна, як «великого організатора півдня російської імперії», то це свідчить незвичайно яскраво про органічну спорідненість старого царського та сучасного більшовицького імперіалізму навіть в деталях. Чи не були справді «потємкінські села», уряджені ним для Катерини, добрим взірцем для того показового «раю працівників», який оглядали особи різних країв у СССР під доглядом агентів ІНТУРИСТУ? І чим різнилась та зграя московських дворян і міщан, що запосіла південний беріг Криму при царській владі, від «знатних людей фабрик і ланів», що відпочивала тут, набираючись нових сил для дальшого поневолення і визиску чужих націй СССР? І коли вся ця московська саранча мусить забиратися тепер з Криму туди, звідки прийшла, то це є справді лише вирівняння тих безмежних кривд, які терпіли Крим й Україна від московської навали.

Вірно продовжував Сталін й імперіалістичну політику царського уряду, спираючись на потужну морську фортецю Севастополя та поширюючи більшовицьку пропаганду на ціле балканське побережжя Чорного моря. Ще дуже недавно перекидалося звідси більшовицьких спадунів до Болгарії та Румунії, а не дуже давно жадав московський уряд навіть визнання його виключних впливів у Болгарії, і ніколи не полишав своїх планів здобути Дарданелі. Визволення Криму має бути кінцем московського імперіалізму на Чорнім морі. Крим перестав бути випадовою брамою Московщини в напрямі Середземного моря і повертається до своєї історичної ролі, яку він виконував від старогрецьких часів, ролі посередника поміж країнами Середземного моря та Україною, поміж Балканом і Кавказом. Здобуваючи Крим, виконують армії держав оси величезне культурне завдання, відкриваючи Європі природний шлях до Близького Сходу з усіма його скарбами, що служили досі лише хижацьким планам Московщини і її англосакських союзниць.

К. Волинський

Наверх ↑